Уявіть, що кожна зірка, планета і навіть ви самі є частиною грандіозної комп’ютерної програми. Звучить як сюжет науково-фантастичного фільму? Але саме таку сміливу ідею висуває фізик Мелвін Вопсон з Університету Портсмута у своїй новій роботі, опублікованій у журналі AIP Advances.
Згідно з Вопсоном, гравітація — це не стільки фізична сила, скільки наслідок алгоритмічного процесу стискання інформації, подібного до того, як комп’ютери зменшують розмір файлів для економії місця. Його концепція базується на тому, що Всесвіт функціонує як гігантський цифровий комп’ютер, де кожна частинка інформації має значення. У своїй роботі Вопсон пропонує новий “другий закон” — не термодинаміки, а інформаційної динаміки. Замість тепла чи енергії він описує, як поводиться інформація в структурі Всесвіту. Відповідно до цього закону, Всесвіт прагне впорядкування не лише на фізичному, а й на інформаційному рівні. Ідея проста, але радикальна: все, що ми сприймаємо як гравітацію — це механізм, за допомогою якого інформація “стискається”, щоб Всесвіт залишався стабільним і “не перевантажувався”. Ця теорія перегукується з більшою філософсько-науковою дискусією про симулятивну природу реальності, яку ще у 2003 році розпочав філософ Нік Бостром. За його гіпотезою, розвинені цивілізації могли б створити настільки реалістичні симуляції, що ті відрізнятимуться від справжнього Всесвіту лише на рівні глибинної фізики. Сам Вопсон йде далі: у 2022 році він припускав, що навіть генетичний код вірусів, зокрема COVID-19, демонструє інформаційні закономірності, які можна пояснити його новим законом.
За Вопсоном, кожен крихітний фрагмент простору містить інформаційні одиниці, схожі на пікселі в комп’ютерній грі. Саме вони формують структуру реальності, змінюючи наше уявлення про матерії, енергію і простір. Ці комірки, мов елементи обчислювальної системи, “обирають” оптимальні шляхи зберігання інформації — і саме в цьому контексті гравітація набуває сенсу як алгоритмічна сила впорядкування.
Звичайно, не всі в науковому світі поділяють ентузіазм. Критики нагадують, що екстраординарні ідеї вимагають екстраординарних доказів. І хоча концепція Вопсона є захопливою, поки що вона — радше гіпотетична модель, ніж підтверджена фізична теорія. Ба більше, якщо ми справді живемо в симуляції, то її творці могли б навмисно сховати всі “збої”, що робить перевірку такої гіпотези майже неможливою.
Незважаючи на критику, теорія Вопсона продовжує надихати на дискусії. Адже вона повертає нас до основного питання, яке хвилює людство тисячоліттями: що є реальність? І чи дійсно все, що ми бачимо, — лише добре написаний код?