У листопаді 2024 року Росія оновила свою ядерну доктрину, допускаючи застосування ядерної зброї навіть у відповідь на атаки звичайними засобами. У відповідь на це зростає інтерес до політики США щодо ядерного арсеналу — одного з найбільших у світі. Ядерна доктрина Сполучених Штатів, хоч і базується на стримуванні, залишається навмисно невизначеною — саме це вважається її головною перевагою.
На відміну від деяких держав, які покладаються на ядерну зброю для компенсації слабких звичайних сил, США мають найпотужніші у світі армію та флот. Тому основна роль їхнього ядерного арсеналу — не атакувати, а стримувати. Принцип полягає в тому, що потенційний супротивник, побоюючись масштабної відповіді, утримається від агресії.
Ця стратегія працює з моменту її формування після Другої світової війни. Ядерний удар по США або їх союзниках, згідно з доктриною, гарантує нищівну відповідь. Ще з 1961 року США дотримуються концепції “гнучкого реагування”, яка дозволяє відповідати не лише масштабним ядерним ударам, але й локальним конфліктам — у тому числі через обмежене застосування ядерної зброї. Такий підхід дозволяє уникати ескалації до повномасштабної війни і залишає політикам простір для маневру. Ключовим елементом стратегії США є ядерна тріада, яка включає: наземні міжконтинентальні балістичні ракети (МБР); атомні підводні човни з ядерною зброєю; стратегічні бомбардувальники. Це забезпечує можливість завдати удару у відповідь навіть після масованої атаки та робить знищення всього арсеналу в першій хвилі практично неможливим. Водночас США ніколи не брали на себе зобов’язання не завдавати ядерного удару першими. Така “навіть неофіційна” невизначеність тримає супротивників у постійному стані невпевненості. Доктрина також не виключає використання ядерної зброї у відповідь на хімічні чи біологічні атаки. Офіційно американська стратегія прагне мінімізувати втрати серед цивільного населення, але в реальності будь-який ядерний конфлікт матиме катастрофічні гуманітарні наслідки.
Наразі США не зазнавали ядерної атаки з часів Другої світової війни, і їхня політика стримування вважається ефективною. Проте у XXI столітті виклики змінюються — ядерні амбіції Китаю, загроза з боку КНДР та Ірану, а також розвиток кіберзброї і ШІ створюють нові ризики. У цьому світі навіть одна помилка може мати фатальні наслідки для всього людства.