За гучним обговоренням Арестовича не можна забувати, що просування в публічному просторі думок, які вочевидь вигідні росії, – це гідра з багатьма головами, а не персоніфіковане зло.
В Україні є й інші більш-менш публічні особи, чиї висловлювання час від часу дивним чином збігаються з російськими інтересами. Одним з прикладів є т. зв. “український експерт і політолог” Романенко (останнім часом – “права рука” або не знаю що Арестовича). Він мені глибоко огидний, я не стежу за ним щодня, але й того, що в різні роки бачив у соцмережах, мабуть, буде достатньо, щоб кожен за бажання міг самостійно зробити висновки.
Я цього всього коментувати не буду. Лише зазначу, що, крім колись свідомого – слідом за Шарієм, якого він чомусь старанно підтримував – наклепу на телеканал ATR, найогиднішим його вчинком я вважаю цю публікацію перед повномасштабним вторгненням (можливо, таких було кілька, я не перевіряв). Як памʼятаєте, тоді з усіх щілин лізла російська ІПСО, яка, ймовірно, планувалася як остання для України, з наративом “Байден бреше, війни не буде”. З російського боку її гедлайнером була тоді похресниця й агентка Путіна Собчак, яка переконувала всіх саме в цьому, в тому числі в етерах українського ТБ. Україна мала заспокоїтися, її мали застати зненацька й знищити назавжди.