Коли мені було сім років, я вперше поїхала у шкільний табір. Поки ми там були, нас заохочували писати листи додому. Я написала докладного листа англійською мамі, в якому розповіла їй про все, що ми робили. Потім я дослівно переклала листа нідерландською мовою для свого тата, для якого ця мова є рідною. Ця історія досі викликає сміх у мого тата, який вільно володіє англійською також.
Мої батьки виховували нас із сестрами білінгвами від народження – тоді їм порадили розмовляти з нами лише їхніми мовами. Вони так суворо дотримувалися цього правила, що ми дуже довго не помічали, що вони обидвоє вільно розмовляли нідерландською та англійською мовами.
Зараз ми розмовляємо вдома сумішшю нідерландської та англійської, часто перемикаючись між мовами на півслові.
Проте досі існує поширена думка, що модель, якої дотримувалися мої батьки, є найкращою гарантією виховання справді двомовних дітей: починати з народження, коли кожен з батьків суворо дотримується своєї рідної мови.
Мовознавці називають це стратегією OPOL, скорочення від англійської фрази “один з батьків – одна мова”. Але чи справді це єдиний спосіб досягнення двомовності? І чи потрібно вам знати дві мови, коли ви починаєте процес, чи двомовну дитину можна виховати, навіть якщо ви та ваше оточення розмовляєте лише однією мовою?
АВТОР ФОТО,BBC/GETTY IMAGES
Насправді існує багато різних способів познайомити дитину з двома мовами, і жоден з цих підходів не є найкращим, каже Віоріка Маріан, авторка книги “Сила мови” та професорка комунікаційних наук і розладів Північно-Західного університету в Іллінойсі, США.
Підхід моїх батьків – розмовляти з нами лише їхніми мовами – може добре пасувати батькам, які розмовляють різними мовами, каже Маріан.
Інші батьки можуть обрати вдома розмовляти лише однією мовою, часто мовою меншини, оскільки вони знають, що їхня дитина буде знайомитися з іншою мовою в школі.
“Мова меншини” в цьому контексті означає, що вона менш поширена або офіційно закріплена, ніж інша мова, у конкретному суспільстві чи системі освіти: у США та Британії, наприклад, іспанська буде мовою меншини, а англійська – мовою більшості.
З часом таким родинам, можливо, доведеться докласти додаткових зусиль, щоб зберегти мову меншин у вжитку: загалом вона більше ризикує зникнути з життя дітей, оскільки вони дедалі більше спілкуються поза домом, тож мова більшості стає домінантною.
“Інша стратегія – розмовляти з дитиною різними мовами у різні дні тижня”, – каже Маріан.
Це іноді називають стратегією “часу і місця”, коли кожна мова пов’язана з певним часом або місцем – уся сім’я може розмовляти однією мовою на вихідних або під час спільного обіду, наприклад, а іншою мовою – протягом тижня або під час прогулянок.
Найефективніші стратегії – ті, які можна застосовувати послідовно та довгостроково.
“Зрештою, успішною буде та стратегія, яка спрацює для вашої конкретної сім’ї та зробить досвід приємним, а не обтяжливим”, – каже експертка.
Крупа Падгі, радіоведуча Всесвітньої служби BBC, виховує двох своїх дітей, семи та дев’яти років, двомовними. Падгі виросла у Британії в родині, яка розмовляє гуджараті, а її чоловік розмовляє гінді. Вони вирішили розмовляти вдома англійською та гінді.
“Гінді для них корисніша, оскільки її розуміють на всьому азіатському субконтиненті”, – каже вона.
“У нас немає чіткої стратегії”, – каже Падгі. Її головна мета – навчити своїх дітей розмовної гінді, щоб вони могли представитися, сказати людям, скільки їм років і скільки у них братів і сестер. Їм допомогло вивчення структур речень напам’ять і повторення, каже Падгі.
Сім’я їздить до Індії кожні півтора року, і Падгі каже, що це дуже допомагає її дітям мати реальний доступ до цієї культури.
“Дуже приємно, що вони можуть бути залученими і розуміти, що відбувається навколо них”, – додає вона.
Вивчення гінді також дозволяє родині долучатися до індійської культури вдома.
“Кожної суботи в нас вечір кіно на гінді, – каже Падгі. – Діти люблять дивитися фільми на гінді. Це справді допомагає”.
Ідеальне вікно?
Дослідження свідчать, що найкраще знайомити дитину з другою мовою якомога раніше, оскільки діти вивчають звук і ритм рідної мови, відомий як її фонологія, у дуже ранньому віці.
Згідно з дослідженням 2013 року, діти починають вивчати мову ще до народження. Дослідження показало, що на останніх 10 тижнях вагітності зародки слухають розмову своїх матерів і можуть продемонструвати, що вони чули, коли народяться.
Сорок американських і шведських немовлят віком близько 30 годин слухали голосні звуки рідної та іноземної мови. Їхню реакцію вимірювали тим, як довго вони смоктали пустушку, підключену до комп’ютера.
І американські, і шведські діти довше смоктали, коли чули іноземну мову, ніж рідну. За словами дослідників, більш тривале смоктання під час незнайомих звуків є доказом навчання та показує, що діти здатні розрізняти мови при народженні.
Це не означає, що знайомити дитину з другою мовою може бути запізно: старші діти та навіть дорослі також можуть вивчити інші мови, і навіть можуть мати певні переваги, як-от задоволення від можливості долучитися до своєї спадщини. Але молодшим дітям легше наслідувати акцент носія мови, кажуть експерти.
“Чим раніше почати, тим краще, – каже Сірада Рочанавібхата, доцентка кафедри розвитку дітей і підлітків Університету штату Сан-Франциско, Каліфорнія. – Перевага раннього вивчення мови полягає в тому, що так легше досягти рівня володіння мовою як рідною”.
“Протягом перших шести місяців немовлята можуть розрізняти звуки вимови всіх мов”, – каже Рочанавібхата. Після цього діти втрачають здатність розрізняти звуки, які не використовуються в їхній рідній мові або мовах, з якими вони стикаються.
АВТОР ФОТО,BBC/GETTY IMAGES
“В англійській мові звуки “r” і “l” відрізняються і можуть змінити значення слова (наприклад, ‘read’ and ‘lead’), тоді як в японській мові звуки “r” і “l” об’єднані в одну категорію (японське “r”). Людям, які розмовляють японською мовою, вивчаючи англійську, може бути важко розрізнити англійське r–l”, – пояснює Рочанавібхата. Цей процес відомий як звуження сприйняття.
Тому вік, у якому дитина вивчає другу мову, може вплинути на її здатність чути та вимовляти звуки цієї мови, каже вона.
Проте, якщо ви або ваша родина пропустили це вікно, є інші можливості, підкреслюють Рочанавібхата та інші дослідники.
“Дорослі можуть вільно володіти іншими мовами, але цей процес може вимагати більше зусиль і інших підходів”, – додає Рочанавібхата.
Мотивація дітей старшого віку
За словами дослідників, створення міцної двомовної основи в перші роки життя також може мати практичні переваги. Це дозволяє дітям “повністю зануритися” в обидві мови, каже Антонелла Сорас.
Вона професорка лінгвістики розвитку та засновниця програми Bilingualism Matters, дослідницького та інформаційного центру Единбурзького університету у Великій Британії, яка просуває білінгвізм і вивчення мов.
Маленькі діти не мають інших занять, таких як школа та самостійне соціальне життя, каже вона.
Однак саме лише раннє знайомство з мовою – не запорука успіху. Інша проблема полягає в тому, щоб зберегти другу мову, особливо коли діти стають більш незалежними.
Щоб досягти цього, важливо, щоб діти були мотивовані та заохочені розмовляти кількома мовами, каже Сорас.
“Це не завжди легко, тому що дітям не подобається відчувати себе інакшими. Ми чуємо від багатьох дітей-мігрантів, що вони більше не хочуть говорити рідною мовою, тому що це відрізняє їх від інших”.
Одним із способів заохотити дітей є створення “міні-спільноти”, де вони можуть регулярно спілкуватися з однолітками, які розмовляють їхньою мовою, каже вона. “Це може неймовірно мотивувати”.
Важливо, щоб діти часто чули, як їхньою мовою розмовляють різні носії, каже Маріан.
“Регулярне спілкування з багатьма різними носіями двох мов може допомогти підвищити рівень двомовного володіння, оскільки діти стикаються з більшою різноманітністю”, – каже вона.
Середовище відіграє важливу роль, і постійне спілкування з обома мовами є ключовим, погоджується Елізабет Гарсія Гонсалес, наукова співробітниця Центру багатомовності в суспільстві Університету Осло в Норвегії. Якщо дитина, народжена в двомовній сім’ї, перестане говорити однією з мов у вісім років, це матиме значний вплив на її двомовність, вважає вона.
“Мова – це те, що змінюється протягом життя”, – каже науковиця.
Одномовні батьки, двомовні діти?
Навіть якщо самі батьки не зовсім багатомовні, вони все одно можуть створити багатомовне середовище у своєму домі, каже Сорас.
Наприклад, батьки можуть почати вивчати другу мову, а потім час від часу використовувати цю мову зі своєю дитиною, каже вона. Завдяки цьому дитина знайомиться зі словами чи фразами іншою мовою, і це має переваги, навіть якщо той, хто говорить, не знає мову на рівні носія.
“У мовах не існує досконалості”, – каже Сорас.
На її думку, впевненість батьків у бажанні розмовляти вдома різними мовами, важливіша, ніж їхні мовні здібності.
“Якщо вони впевнені, дитина почує достатньо цієї мови та вивчить її”, – каже науковиця.
Відкриття та використання нових мов таким чином стає сімейним проєктом, і переваги від цього отримують усі.
“Ми радимо батькам скористатися цією чудовою можливістю – насолоджуватися іншою мовою разом зі своєю дитиною, – каже вона. – Мета полягає не в тому, щоб ви досконало володіли мовою, а в тому, щоб чогось навчитися і мати можливість спілкуватися зі своєю дитиною”.
Падгі каже, що відколи вона почала розмовляти гінді зі своїми дітьми, її володіння цією мовою покращилося.
“Я багато вчуся, – каже Падгі. – Я розмовляю гінді краще, ніж будь-коли раніше, бо я навчаю їх”.
Дослідники кажуть, що є й інші можливості для одномовних батьків заохочувати двомовність у сім’ї. Маріан пропонує низку варіантів, наприклад, вибрати двомовну няню чи ясла або записати дітей на уроки мови в громадському центрі чи позашкільному клубі, де вони чутимуть кілька мов.
“Для дитини з часом сприяти вивченню мови буде участь у програмах обміну та навчання за кордоном, курси іноземних мов і подорожі до країн, де розмовляють іншою мовою”, – каже вона.
Чи відрізняється двомовний мозок?
Процес вивчення другої мови – чи то в дитинстві, чи пізніше – може принести користь для розвитку мозку, незалежно від досягнутого рівня володіння.
Вивчення кількох мов призводить до збільшення об’єму сірої речовини в префронтальній корі – передній частині мозку, яка важлива для мислення високого рівня, наприклад прийняття рішень і вирішення проблем, каже Ешлі Чунг-Фат-Їм, доцентка з двомовності та психолінгвістики в Північно-Західному університеті Іллінойсу.
“Ми також бачимо покращення у білій речовині в тих самих областях мозку”, – додає вона.
Тоді як сіра речовина відповідає за важливу обробку інформації, біла речовина забезпечує зв’язок між областями мозку, пояснює Чунг-Фат-Їм.
“Уявіть, що сіра речовина – це станції метро, а біла – тунелі метро, що з’єднують різні станції одна з одною. Багатомовність допомагає зберегти структуру “тунелів метро” для швидшої та ефективнішої передачі сигналу. Іншими словами, спілкування між різними ділянками мозку може відбуватися більш оптимально”, – говорить Чунг-Фат-Їм.
Дослідження показують, що володіння кількома мовами також може підвищити стійкість мозку та допомогти відтермінувати появу симптомів хвороби Альцгеймера. Згідно з оглядом понад 20 досліджень у 2020 році, двомовність може віддалити симптоми хвороби на цілих п’ять років.
Дослідники дійшли висновку, що двомовність не запобігає виникненню хвороби Альцгеймера, а натомість допомагає довше уникати симптомів. Вони описали білінгвізм як форму когнітивного резерву, який зміцнює та реорганізує мозок.
“Подібно до того, як фізичні вправи зміцнюють м’язи, багатомовність зміцнює мозок, щоб підтримувати когнітивні функції”, – каже Чунг-Фат-Їм.
Дослідження показують, що білінгвізм також має когнітивні переваги, які можуть проявитися раніше. Згідно з одним дослідженням, двомовні діти можуть, наприклад, краще переключатися між завданнями, ніж одномовні.
Понад 100 дітей попросили відсортувати зображення кольорів або тварин на комп’ютері. Діти, які розмовляли другою мовою (французькою, іспанською або китайською), краще перемикалися між двома категоріями, що вказує на їхню здатність виконувати багато завдань одночасно, дійшли висновку дослідники.
“Вивчення іншої мови – це завжди добре, – каже Сорас. – Це культурно збагачує ваш світ та приносить користь мозку”.