Уперше вчені змогли спостерігати за розпадом зони субдукції — місця, де одна тектонічна плита занурюється під іншу. Це відкриття дає змогу зрозуміти, як змінюється поверхня Землі з часом, а також допоможе прогнозувати можливі землетруси на Тихоокеанському Північному Заході, повідомляє Science Daily.
Зони субдукції — це найпотужніші геологічні структури планети. Вони рухають континенти, спричиняють найсильніші землетруси та вулканічні виверження, а також занурюють земну кору глибоко в мантію. Проте такі зони не є постійними — з часом вони можуть руйнуватися, що запобігає безкінечному зіштовхуванню континентів і знищенню океанів.
Геолог з Університету штату Луїзіана Брендон Шак порівнює цей процес із поїздом, який неможливо зупинити після запуску. «Запуск зони субдукції — це як штовхнути поїзд угору. Але коли він рушає, то мчить униз, і зупинити його може лише катастрофа — крах поїзда», — пояснює він.
Саме такий «крах» вченим уперше вдалося побачити біля узбережжя Ванкувера, у регіоні Каскадія. Тут плити Хуан-де-Фука і Експлорер повільно занурюються під Північноамериканську плиту. Нові дані показали, що вся система поступово розвалюється: великі ділянки плити розриваються, утворюючи дрібніші мікроплити та нові межі.
«Ми вперше побачили зону субдукції, спійману в процесі вмирання. Вона не руйнується одразу, а немов поїзд, що сходить із рейок — вагон за вагоном», — зазначає Шак.
Через океанічну плиту проходять глибокі тріщини, одна з яких має падіння приблизно на 5 кілометрів. «Є великий активний розлом, який буквально розриває плиту. Вона ще не відірвалася повністю, але дуже близька до цього», — додає науковець.
Дані сейсмоспостережень підтверджують: у межах 75-кілометрового розлому деякі ділянки залишаються активними, тоді як інші вже втратили здатність спричиняти землетруси. Це свідчить, що частини плити відкололися, і процес руйнування триває. Дослідження показало, що зони субдукції зникають не раптово, а через так званий епізодичний або «шматковий» розпад. Замість одного великого розлому плита поступово розділяється на менші частини, втрачаючи енергію руху. Коли більша плита втрачає свої «сегменти», її занурення сповільнюється і зрештою зупиняється. Це схоже на те, як потяг, що мчить, поступово втрачає вагони й нарешті зупиняється. Такий процес може тривати мільйони років, але саме він знаменує «смерть» зони субдукції.
Раніше вчені також з’ясували, що дві найбільші системи розломів Землі — Каскадія і Сан-Андреас — можуть бути взаємопов’язані. Це відкриття може допомогти передбачити майбутні сейсмічні події на західному узбережжі Північної Америки.