Приміром, Gillette у своїй рекламі закликає чоловіків відмовитись від образу агресивного мачо, який раніше був ознакою “справжнього чоловіка”.
А виробник пива Budweiser став спонсором лондонського гей-параду.
Однак подібні приклади “пробудження капіталізму” зовсім не нові.
Далекого 1848 року в США відбулася перша конференція з прав жінок, де активістка Елізабет Кеді Стентон закликала надати жінкам право голосу.
Це, звичайно, відразу ж викликало небувалу хвилю дискусій. Адже ідея була занадто амбітна навіть для прихильників Стентон.
Тим часом у Бостоні колишній актор-невдаха намагався заробити трохи грошей.
Він орендував майстерню, де презентував верстат для різьблення по дереву, який сам розробив. Пристрій був геніальним, але купувати його ніхто не хотів.
Власник майстерні вирішив підтримати пригніченого винахідника і показав йому швейну машину – її проєкт розробили багато років тому. Ідея була гарна, але сам пристрій вимагав постійних покращень.
І от нарешті знайшлася людина, котра змогла вивести швейну машинку на цілком новий рівень і неочікувано для самого себе зробити революцію у швейній індустрії.
У ті часи робота швачки коштувала дешево. Газета New York Herald писала: “Жодна інша робітниця не отримує меншої платні й не зазнає більших поневірянь”. Крім того, шиття вимагало багато часу – виготовлення однієї сорочки займало близько 14 годин.
І страждали не лише швачки: “денно вертіти голкою” доводилось всім жінкам (дружинам й донькам). За словами письменниці Сари Гейл, ця нескінченна робота перетворила жіноче життя на важке, довге і нудне замкнене коло.
Але повернімося до майстерні в Бостоні. Винахідник оглянув машину і сказав: “Ви хочете позбутися єдиної можливості змусити жінок мовчати”.
Цим актором-невдахою, який хотів заробити на своїх винаходах, був Ісаак Меррітт Зінґер. Людина яскрава, харизматична, щедра й водночас безжальна.
Пан Зінґер прославився не лише як блискучий винахідник, але й як невиправний бабій та багатоженець. Він одночасно жив на три родини та мав щонайменше 22 дитини. Одна з його дружин скаржилася, що він її б’є.
Коротко кажучи, Ісаак Зінґер точно був не з тих, хто підтримував якісь феміністичні теорії, але своєю поведінкою він сам змушував жінок активно боротися за свої права.
Його біограф Рут Брендон іронічно зазначає, що він був “тим чоловіком, який лише зміцнює феміністичний рух”.
Зінґер узявся покращити прототип швейної машини.
“Швейний човник має рухатись не по колу, а по прямій лінії, – пояснив він власнику майстерні, – а на місці тієї голки, що штовхає вигнуту голку по горизонталі, я б поставив пряму голку, що рухається вгору-вниз”.
Ісаак Зінґер запатентував свої ідеї і почав продавати свою версію машини. Результат дійсно вражав – пошиття сорочки займало лише годину.
Однак принцип роботи машинки, як і багато її елементів, не належали Зінґеру, наприклад – голка з вушком і гострим кінцем для закритого стібка та механізм подавання тканини.
Тому Ісаак Зінґер опинився в епіцентрі судових процесів, які тривали не один рік. Здавалося, конкуренти-виробники більше займалися позовами за порушення патенту, ніж продажем швейних машин.
Зрештою юристи змогли переконати супротивників об’єднати зусилля і почати заробляти гроші на цій “золотій жилі”.
Тож ринок швейних машин почав набирати обертів, а Ісаак Зінґер став на ньому головним гравцем.
У 1850-ті роки в США активно розвивалася так звана “американська система виробництва” – створювалися механізовані фабрики, а деталі до багатьох пристроїв виробляли за принципом взаємозамінності.
Виробництво Зінґера відставало у цьому питанні – роками його машини збирали вручну з деталей, що купували у магазині.
Але Ісаак Зінґер і його діловий партнер Едвард Кларк обрали інший шлях і стали першими в іншому напрямку: маркетингу.
Швейні машини були недешевими, вартість однієї дорівнювала доходу середньої родини за кілька місяців.
І кмітливому Кларку спала на думку ідея продавати їх на виплат: люди могли орендувати машину за кілька доларів на місяць. І щойно сплачена сума оренди перевищувала вартість машинки, вона переходила у їхню власність.
Це допомогло відновити довіру покупців, зіпсовану повільними, менш надійними машинами минулих років. Крім того, Зінґер створив окремий відділ працівників, які налаштовували машину після покупки і передзвонювали, щоб перевірити, чи працює вона.
Але всі ці маркетингові зусилля натикалися на одну серйозну перепону – глуху стіну жінконенависництва.
Для кращого розуміння розглянемо дві ситуації, які зобразили карикатуристи тих часів.
Перша – чоловік запитує, для чого купувати швейну машину, якщо можна з нею одружитися.
Друга – продавець під час демонстрації товару пояснює, що, купивши швейну машинку, жінки отримають більше часу для “вдосконалення свого інтелекту!”
Такі упередження навіть викликали сумніви щодо того, чи зможуть жінки працювати на цих дорогих машинах.
І для Ісаака Зінґера це стало викликом. Хоч як мало поваги він проявляв до жінок у своєму житті, але на кону був його бізнес.
Він орендував вітрину магазина на Бродвеї у Нью-Йорку і посадив туди молодих привабливих жінок. За швейними машинками сиділи усміхнені красуні й привертали до себе увагу натовпу. Ідея спрацювала блискуче.
Ба більше – жінки у рекламі Зінґера самостійно приймали рішення, натякаючи, що представниці слабкої статі мають прагнути до фінансової незалежності.
“Гарна швачка може заробляти до 1000 доларів на рік!” – твердила реклама.
У 1860 році видання New York Times написало: жоден інший винахід так “не полегшив долю наших матерів та доньок”.
З усім тим, це видання, ймовірно, недооцінює внесок жінок, приписуючи всі успіхи лише “винахідливому генію чоловіків”.
Тож, можливо, варто запитати жінку. Ось що сказала Сара Гейл в інтерв’ю жіночому журналу Godey’s Lady’s Book and Magazine 1860 року: “Швачка… може відпочити вночі, а вдень знайти час для родини і розваг. Хіба ж це не досягнення?”
Сьогодні до ідеї “пробудження капіталізму” ставляться доволі скептично, називаючи це лише хитрим трюком заради збільшення продажів пива чи бритв. Можливо, так і є.
Ісаак Зінґер казав, що головне для нього – гроші. Але саме він є доказом того, що корисливі мотиви можуть бути неабияким двигуном соціального прогресу.