У Ганзейському вищому земельному суді Гамбурга розпочався один із найрезонансніших судових процесів сучасної Європи: на лаві підсудних опинився 50-річний колишній офіцер Збройних сил України Сергій Кузнєцов, якого Федеральна прокуратура ФРН звинувачує в організації та керівництві диверсійною операцією з підриву газопроводів «Північний потік» та «Північний потік – 2» у Балтійському морі у вересні 2022 року. Центральним і найбільш суперечливим пунктом 140-сторінкового обвинувального акта є кваліфікація дій підозрюваного як «воєнного злочину», пов’язаного з умисним пошкодженням і знищенням цивільної інфраструктури в контексті міжнародного збройного конфлікту — повномасштабної агресії Росії проти України.
Кузнєцов, затриманий у серпні 2025 року під час родинного відпочинку в Італії та згодом екстрадований до ФРН, постав перед судом у цивільному костюмі, без кайданків, демонструючи спокійну військову виправку та віддавши честь присутнім у залі. Слідство стверджує, що саме він очолював групу з військових та цивільних фахівців, які орендували вітрильну яхту на сході Німеччини та заклали вибухівку на магістральні труби поблизу данського острова Борнгольм, зруйнувавши три з чотирьох ниток газогону. Федеральна прокуратура наполягає, що група діяла за завданням і зі згоди «державних органів України», хоча офіційний Київ будь-яку причетність до операції категорично спростовує.
Міжнародна група захисту підсудного, до якої увійшли двоє німецьких правників та італійський адвокат Нікола Канестріні, обрала наступальну стратегію та вже на першому засіданні висунула клопотання про повне закриття провадження. Адвокати звинуватили прокуратуру ФРН у нечесній грі, оскільки в первинному запиті на екстрадицію з Італії статті про «воєнний злочин» не було, а додано її пізніше виключно для того, щоб позбавити українського військового так званого «функціонального імунітету», який захищає комбатантів під час виконання наказів командування. Крім того, юристи наголосили на відсутності прямих матеріальних доказів: слідство не має ані слідів ДНК, ані відбитків пальців Кузнєцова на судні, а роль керівника йому приписали лише методом виключення — тому що він не був водолазом чи підривником. Також підсудний наразі не може надати вичерпних свідчень на свій захист через обмеження військової таємниці без офіційного дозволу військового командування.
Окремою лінією протистояння в суді стало питання легітимності газопроводів як військової цілі. Сторона захисту довела, що об’єкти не мали суто цивільного характеру: російський монополіст «Газпром» створював і безпосередньо фінансував власні приватні військові формування для війни в Україні, виручка від експорту газу живила російську воєнну машину, а на момент вибухів прокачування газу взагалі не здійснювалося через енергетичний шантаж самої Москви. Тим часом процес супроводжується потужним політичним тиском: під будівлею суду пікети організували представники німецької популістської партії BSW, які використовують справу для вимог зупинити військову допомогу Україні та відновити купівлю палива в РФ. На цьому тлі адвокат Нікола Канестріні звернув увагу на парадоксальність і моральну абсурдність вибіркового німецького правосуддя:
«Сьогодні вперше перед німецьким судом постала людина, яку у зв’язку з російським вторгненням в Україну звинувачують у воєнних злочинах у межах міжнародного кримінального права. Після Бучі, після Маріуполя, після всіх убитих цивільних і викрадених дітей він — перший, кого Федеральна прокуратура довела до німецького суду за звинуваченням у воєнному злочині. Не росіянин, а українець, громадянин країни, на яку напали».